дневник Пиковая дама

Антон дуже наполегливо мені радить, щоб я писала.
                                        Пиковая дама
                          ---------------------------------

   В зале внизу, в "Партере"  народу было примерно 70-75 %. В свой купленный бельэтаж я и не поднималась. Села сразу в третий ряд, правда меня хозяева мест оттеснили подальше, несколько припоздав. Но всё равно видно, а иногда и слышно, было неплохо. Не представляю, чем там довольствовались далеко сидящие. Возможно, они просто моложе.
В первом ряду опять и снова наблюдалась тётка ( скорее всего из "бывших" театральных див, хотя и не сильно "устаревшая") с накладными косичками, закрученными на ушах в барашек, как баварки на картинках. Цвет волос, к сожалению, выдавал все секреты: косички из списанного реквизита. Солистов, когда они пели не соло, да повернувшись ртом к залу, было слышно, а более чем двое одновременно совсем было не разобрать.
Возможно, виновата акустика. Хотя над сценой, ближе к краю, наблюдались 2 микрофона, висящие сверху.
Хор спивав мелодично, всё-таки Чайковский, но о чём? Можно было только догадаться по сюжету или вчитываясь в программку.
Одежда, декорации, спецэффекты в целом были очень хороши, "пА багатому".

Так, например, на обложке программы и на сцене среди декораций висел портрет графини в молодости. Очень красивое лицо, как оказалось,  это была репродукция с картины "Портрет княгини Зинаиды Ивановны Юсуповой/ Нарышкиной" Кристины Робертсон. Как оказалось, портретов её было несчесть.
https://bigartshop.ru/painters/robertson-kristina/portret-knyagini-zinaidy-ivanovny-yusupovoy

 На роль Германа зачем-то выписали из Ростова (папы) просто "солиста" тамошнего музыкального театра. Как будто у нас своих теноров нет. Есть, конечно, этот "залётный" дописан в программке третьим, карандашиком.
 Из всей постановочной группы и исполнителей довольно много заслуженный артистов Украины, к. так и представлены. И только одна , хотя и Шемчук, но заслуженная Северной Осетии. Кстати она заявлена в первом составе, как исполнительница роли графини. Народные Украины только Писарев - худ.рук и хормейстер Стрельцова. Одна, с соответствующей фамилией Максудова, местная заслуженная. И когда успела? Но она не особо приятная во всех отношениях. Пела Полину и заодно участвовала в "Интермедии в роли "пастушка". Это было ужасно : толстая грудастая тётка, затянутая в камзол, с толстыми же ногами, на высоком каблуке в белых чулках, и с тяжёлым "толстым" контральто. Она же заявлена во втором составе как исполнительница графини. Не знаю, не знаю. Саввина, к. я имела удовольствие видеть и слышать была очень убедительна: худая, страшная, противная.

Первое действие.Солнечный Летний сад.
Летний сад узнала по оградке, его как-то всегда художники по декорациям изображают понятным безошибочно.
Дети маленькие в довольно приличном количестве мельтешили бильш-меньш природньо, де хто намагався гратися. Тетушки тоже были неплОхи. Только мАменьки с малышами слегка "подкачали" :  не все держали правильно младенцев, возможно, им просто не хватало пространства на скамейках, потому держали спелёнутых столбом.
Томский и Елецкий (интересно, и имения у них там же были, в Томске и Ельце?) были просто красавчики: высокие, подтянутые, с хорошими голосами. Не то что зарубежный гость: маленький и толстый. Камзол на нём смешно топорщился над животом, особенно во второй части оперы, когда он уже снял пояс. Но смешнее и жальче была картина в финале, когда он начал у себя на теле что-то искать: как оказалось пистолет, может его там и не было? За что зацепить-то было? И вот он там внутри, уже лёжа на полу, копошится, копошится, как хомяк. Что-то бахнуло, отмучился. Но почему-то пошёл с Лизой, судя по мини-фильму прямо в рай, на небеса. Хотя по религиозным понятиям самоубийц в раю не ждут, их даже не хоронили на общем кладбище. Хотя Лиза-то его и не любила, а так, пожалела горемыку. "Она его за муки полюбила..." Какие, спрашивается, что денег мало? Так тогда их мало у кого и было много. Миллионы в бедности прозябали, не то что этот несчастный немец из нищей тогда  Нiмеччини. Или за то, что он её любит? И где бы это и когда она его успела полюбить? Либретто умалчивает. Модест не всё проработал. Хотя, возможно, мне нужно будет почитать попозже, разобрать, кто виноват?
Второе действие. Третья картина.
На балу "у богатого сановника", где  все наши главные герои пытались решить "свои наболевшие проблемы", была представлена, как объявил распорядитель, "Пастораль", в программе называется "Интермедия". И вот когда появилась балетная группа из четырёх пар, одетая в стиле немецких фарфоровых пасторальных фигурок, народ в зале оживился. Что дало мне пищу для сомнений: а так ли им нравится опера? Или просто билетов на завтрашнее "Лебединое озеро не досталось"? Здесь балет пользуется неизмеримо большим предпочтением.
А уж когда появился балетный Амурчик в золотистом кудрявом паричке и красном хитончике, зрители с ещё большим вниманием, подтверждаемым аплодисментами, стали следить за ним. Апофеозом стало поражение стрелой Амура спины Златогора, действующего лица "Интермедии".  Народ развеселился и с ещё большим энтузиазмом захлопал. Ещё бы, стрела выла каким-то образом вонзена в спину и долго там торчала.
Хорошо, что зрители успели немного выпасть из нарастающего напряжения. Потому что в следующей, червёртой и пятой картине был уже фильм ужасов в стиле "Каменного гостя" и "Мумии" одновременно.
Сначала в будуаре графини мы обнаруживает живые статуи, к. судя по всему, изображают или мужей, или на худой конец любовников хозяйки в далё-ё-ёкой молодости. Она, старая графиня, так увлеклась воспоминаниями бурного прошлого, что восприняла появившегося Германа, как своего очередного поклонника, стала всяко ластиться к нему, обнимать, приникать. Но фигуры наблюдали за происходящим с закрытыми глазами, и когда графиня упала в кресла без чувств, они стали указывать перстом на виновника, пытаясь ещё сильнее пристыдить негодяя! И всего-то через какие-то 15 минут антракта эти статуи появились в подсвеченных проёмах дверей, ступая как два "Каменных гостя!" и всяко запугивая и так уже практически не совсем здорового Германа. А старушка-графиня уж совсем распоясалась, выскочив из постели Германа, как из гроба, откинув крышку и пытаясь главного героя увлечь с собой.
Хорор на этом не закончился.
Когда Лиза появилась у набережной Невы, надеясь вроде бы на решающее рандеву с Германов, явно видно, что авторы прочтения оперы уже не дают ей никакой надежды на спасение. Лиза приходит простоволосая, в каком-то  наряде, по-видимому, своей горничной ( она ведь внучка графини, согласно либретто) с платочком на плечах. Мол, вот черед несколько минут я стану русалкой, зачем эти неприличные картины, как-то плывущий по реке парик, или турнюр? Может мои дорогие одежды ещё кому-то пригодится, в секонд-хенд родственники сдадут, или комиссионку, как минимум. Герман тоже ей соответствует, уже давно бегает без парика и ремня. Что, наверное, должно нам, зрителям, указывать на его сумасшествие.
В последней, седьмой картине, на меня произвели неизгладимое впечатление "половые" в "Игорном доме" , которые и внешне, и манерами, явно намекали на своё семитское происхождение. Как-то это не встраивается в общую картину местности.
В целом, развлеклась неплохо. Жаль, что в последующие дни не было возможности: то с билетами, то с погодой проблема.



                                         

Несподіванки німецьких автобусів

Які цікаві бувають несподіванки!?
Їхали нещодавнє в сучасному комфортному автобусі. На склі - наліпка .Сфотографувала, потім пошукала. 

 Це не було для   мене якимось відкриттям: в нас працюють не таки вже й старі автобуси з Німеччини. Судячи з плакату, з 29-го серпня 2017 року по 13 травня 2018 в Саарбрюккені проходила виставка на площі перед палацом, присвячена видатним Саарців.
Якісь жартівники (чи провокатори?) на цій виставці показали міні бар Еріка Гонеккера. Прикольний барчик: стоїть такий собі лицар з вусами, в металевих обладунках, а замість рук в нього в нього з'являються підставки з напоями.
Але люди незадоволені, не дивлячись на те, що дійсно Гонеккер народився в Саарі. Вони обурюються:"Що міні бар робить в цьому місті"?
Ця людина колись довго керувала НДР, та наприкінці життя була засуджена на багато років  за розстріл людей при спробі подолати Берлінський мур, за зловживання владою та розкрадання власності.

Цікаво, після наших керівників щось залишиться у музеях?


оптимізм Олега Сенцова

Сьогодні сестра Сенцова повідомила, що він вже не вірить, " в щасливий кінець всієї цієх історії", а ще два дні тому його адвокат повідомляв, що Олег ще сподівався на визволення.
Хочу, щоб ця людина залишилася живою та більш-менш здоровою, щоб стала ближче декому з нас, тому що я й сама зовсім нещодавно познайомилася з його творчістю.
Олег Сенцов більш відомий  як кінорежисер, сценарист, а вже потім- письменник.
Але саме з його книги з цікавою назвою:"Купіть книжку- вона смішна" дізналась, яка він розумна, яскрава, іронічна людина.
В тексті багато позитива, гумору та смішних ситуацій, але й серйозних спостережень та філософських висновків.
Насправді я себе теж вважаю нестримною оптимісткою, хоч мої рідні та друзі іноді іронізують над цим.
Але думка Сенцова вважається мені більш науково розробленою. Його герой каже: "Все наше життя, все що ми в ньому робимо - це працюємо на ендорфін", який колись назвали гормоном щастя.
Що робить людину щасливою? Гроші? Скільки знаємо дуже заможних людей, які не вміють отримувати радощі від володіння величезними багатствами. Наприклад, діти Аристотеля Онассіса шукали різні способи щоб спіймати хоч мить щастя, та загинули молодими.
Любов? Чомусь не завжди вона взаємна.
Що пише автор?
Прості речі: треба навчити себе радіти кожному моменту життя: навіть в негативній нібито події шукати позитивну сторону. Це все ми багато разів читали, слухали, але не кожний навчився діяти.
На прикладі свого головного героя письменник показує, як отримати задоволення від простих речей, які нас оточують.
Чому так буває: нібито йдеш до якоїсь мети, реалізуєш - а радості нема? Але трапляється якась дрібниця- а ти на відчуваєш, що мозок, а саме там нібито й душа знаходьтеся, бавиться у хвилях ендорфіну.
Треба зосередитися не на меті володіння речами, як такими, а отриманні задоволення від них.
Людина, щоб стати більш радісною, навіть щасливою, просто повинна навчити себе отримати кайф навіть від дрібниць: що в тебе є робота, їжа, дах над головою, над тобою не рвуться снаряди, світить сонце, або іде дощик. Бо зміна погоди, сезонів - це те, що зробило європейців найбільш розвинутими  людьми у світі, навчило пристосовуватися, тобто сприяло розвитку.
Оцей нестримний оптимізм, на мій погляд, дозволяє Олегу Сенцову підтримувати себе в тих жахливих умовах.
#SaveOlegSentsov#Олег#Сенцов#олегcенцов#купить книжку- вона смішна#


Що вразило у "Три білборди під Еббінґом, Міссурі"

  • Як знають всі кіномани, стрічка "Три білборди під Еббінґом, Міссурі" отримав два "Оскара" та купу нагород інших кінофестивалів за найкращих акторів Френсіс МакДорманд  та  Сема Роквелла.
  • Мене сильно вразила сцена з фільму, де дуже розумна, на мій погляд, головна героїня висловлює думку про відповідальність людей за своє оточення. Весь час я про це думаю, коли мені кажуть, пишуть, запевнюють, що не всі росіяни відповідальні за дії свого керівництва та співвітчизників, що воюють у Донбасі.
  • Що ж вона казала пастору, якій прийшов до неї, щоб нібито наставити на "путь истинный"? У 80-х роках 20-го сторіччя у штаті Каліфорнія  був прийнятий закон: якщо ти у банді, то відповідаєш за всі її дії, навіть у випадку особистої відсутності під час скоєння злочину. 
  •   


Ще один номінант на "Оскар"?

В минулі вихідні подивилися два цікавих фільма. Перший - теж номінант на "Оскар".
Цікаво, хоч один з тих, що ми бачили, щось отримає? Сьогодні вночі вирішится.
Ця стрічка в нашому прокати іде як "Секретне досьє", в оригіналі - "The Post". Так-так, ви не помиляєтесь, це про газету "Вашингтон Пост". Сюжет - не  " зі стелі", навпаки, це - правдива історія. 
Грають мої улюблені Том Хенкс та Мєріл Стріп. 
Стріп, якщо відверто, мало розмовляє, все більш демонструє вишукані шовкові наряди та красиво, жіночно керує величезним газетним бізнесом. Керування виглядає якимось сексістським, бо режисер хоч і Стівен Спілберг, але - чоловік.Тому вона загадково посміхається та веде світський спосіб життя. Але коли треба, приймає рішення. 
Яка ж головна ідея? В демократичному суспільстві є можливість змінити владу, коли вона жахлива та брехлива абсолютно правовим способом. Без крові та загибелі людей.  

Другий фільм - Вуді Аллена   "Колесо чудес". 
Грають теж дуже непогані актори, наприклад Кейт Винслет,  Джеймс Белуши, Джастин Тимберлейк.
Але це щось таке нервове, на межі зриву, та ще й мафіозі італійського походження весь час вештаються поблизу. І все це життя проходить на березі океану, у мальовничому Коні Айленді, під звуки музики на каруселі, постріли у тірі, сміх та веселощі дітей.
Хоч один висновок можна зробити: автор з іронію ставиться до роботи дитячих психологів.

Трагедійна комедія "Смерть Сталіна"

Вчора ми таки подивилися "Смерть Сталіна".
Мабуть в нас теж трохи обережно підійшли до показу фільма, бо жодного постеру в кінотеатрі, щоб сфотографуватися на його фоні, я не знайшла. Чому б це? Та й сеансів було всього 2, тому людей у залі - достатньо багато.
Як пишуть, натуру знімали у нас, тому пейзаж, будинки - все дуже схоже на дійсність.
Було очікування, що це буде на кшталт "Гітлер капут", але ні, ця картина набагато глибше та серйозніше. І знаєте чому? Автори британці та французи, тому вдалі жарти - типово англійські, їх би прослухати повільніше, у запису, бо не встигали відреагувати.
Були й такі жарти, що називаються "нижче поясу", але вважається, на жаль, що сучасним комедіям без цього аж ніяк.
Більш за всіх мені сподобався Жуков, хоча у житті я до нього ставлюся дуже погано. У фільмі - це просто супер-герой з кримінальних бойовиків.
Ефектно скидає шинель, увесь обвішаний орденами та медалями, хоч їх менш, ніж на офіційних світлинах. Дуже героїчно виглядає, бо має шрам на обличчі, та ще й красунчик, типовий герой, схожий на поручика Ржевського з "Гусарської балади".
Хоча, мабуть, цей вояк ще так вигідно відрізняється від інших головних героїв, бо вони щось зовсім підстаркуваті, не так, як це було в дійсності.
Взагалі-то деякі події, які показують у картині, настільки, на мій хлопський розум, близькі до реальності, що важко сприймати, як комедію. Мабуть там, за кордоном, не дуже вірять в таку кількість знищених за Сталіна життів.
У сценарії, як завжди, помітили історичні накладки,  неточності, суміщення деяких  епізодів.
Але насправді, гадаю, майже все так і було.

Рекомендую: романтично-кримінальне кіно!

Хто бажає зануритися у хвилі романтики? Як казала моя давня подружка: "Фільм хороший, вони одружилися!"


Дізнавшись, що ще маємо можливість приєднатися до "вічного", подивилися фільм "Форма води".
Чому така назва? Не зовсім зрозуміло, хіба що один з головних героїв живе у воді, та й сам є її варіантом, Іхтіандром тобто. Не такий красивий, як у славнозвісному  радянському фільмі "Человек - амфибия", навіть з першого погляду доволі моторошний. Але з часом всі ми звикаємо до не дуже приємних облич.
Чому вічне? Бо стрічка номінована на "Оскар", та й отримала "Золотого лева" на Венеційському кінофестиваліяк найкращий фільм. Може  і далі отримає кілька нагород, тому що американці люблять мюзикли: за 2016 рік "Ла-ла Ленд" одержав перемогу аж у шести номінаціях. Але навряд в «Академії кінематографічних мистецтв і наук» сидять суцільні поціновувачі дуже приємної (так так, її багато у фільмі, я кайфувала, бо дуже люблю) музики 50-60-х років. Там є і танці, і степ, і  Еліза, головна героіня танцює у своїх мріях з Іхтіандром на сцені. Цікаво, що в нього чомусь нема ласт, а повинні бути, бо так зручніше переміщуватися у воді. Проте в нього дуже цікаві жаб'ячі очі та довгі страшні кігті на верхніх кінцівках.
По суті фільм - це приємна музична казка для дорослих, але молодих душею. Навіть французькою тут співають, як мовою кохання.
Cюжет доволі інтригуючий, навіть стрімкий. Є тут і ті, хто співчуває головним героям, і поганці, і великі поганці в обличчі радянських шпигунів  (пардон, розвідників), прізвище головного чомусь Михалков. Американські військові теж  мерзотники, аж двоє, мабуть тому, що режисер-сценарист мексиканець.
Трохи про головну героїню. Еліза німа сирота, виросла в притулку, знайшли її на березі річки немовлям, з довгими тонкими шрамами на шиї з обох сторін. Навряд чи тоді добре оглянули лікарі, але вони вирішали, що її німота від пошкоджених голосових зв'язок. І що ви думаєте? Ці шрами виявилися зародками зябер. Нібито вона - з родичів Іхтіандра, тому може жити разом з ним у воді.
Після жахливої стрілянини та переслідувань виявилось, що ця водяна істота насправді щось дуже близьке якщо не до Господа, то до чарівника точно. Він і сам невмирущий, та й може творити дива з близькими йому людьми.
Такий приємний хепі-енд! Що дуже добре для наших нелегких часів.

дневник Пиковая дама

Антон дуже наполегливо мені радить, щоб я писала.                                         Пиковая дама                           ---------...