Та все про найсмачнішу каву

   Де ж випити найсмачнішу каву?
   Чимало років вже намагаюсь насолоджуватись цим напоєм, не завжди вдало.
   Колись, ще в Грузії, "Радянській Абхазії" (яка кожного особисто вітала  плакатом при в'їзді з боку Сочі), у Піцунді, варили найсмачнішу в СРСР каву на піску, по-турецьки. Вона піднімалась у джезві 3 рази, і тільки після цього наливали її у малю-ю-сіньке горнятко.
"Знаючі" люди розповідали, що місцеві підприємці (вони там ніколи не переводились, бо Кавказ - це теж Схід, "справа тонка"), завозили зерна кави з-за кордону, та самі їх обсмажували, без всіляких втрат, та технологічних хитрощів на кшталт збору "пилу" для розчинної кави. Не дуже складно пишу? Можна зрозуміти всі натяки?
   Але саме таким чином  варили каву багато де, наприклад у самому сердці Київа, на тоді ще "Карла-Марлі", поруч з кінотеатром "Україна", де був дуже приємний заклад з характерною назвою "Затишок". Подавали справжні люля, соус, та  каву райского смаку. Варили традиційно, у піску.
 
Пізніше, ще до війни, потрапила з родичами в Туапсе. Місцеві мешканці трохи спустили з неба на землю: там зовсім не залишилось таких кав'ярень. Тільки автомати. На жаль.










Але мені пощастило!
Кілька днів тому, у Львові, я знайшла таку кав'ярню. Так-так, на Вірменській вулиці.

Звісно, не сама знайшла - ще у Дніпрі одна дуже весела пані, якій я стала у пригоді, розповіла де в цьому просякнутому запахом кави (сміття ж вже вивезли!) місті можна саме такою, "по-турецьки", насолодитися.









  А як у післясмаковому стані спокійно пройти повз пам'ятник Кульчицькому Юрію-Францеві? Хоча судячи з жіттєпису він не мав справ у Львові, тільки у Відні. Та й одяг мав все більше турецький, і кава його віденська була з цукром і молоком.

Однак Кульчицький в нашій уяві, щонайменьше в очах скульптора, мав вигляд запорізького козака. Це теж зрозуміло, бо з його рідного села вийшли такі славетні люди, як 

• Петро Конашевич-Сагайдачний — гетьман Війська Запорізького у 1616—1622.
• Марко Жмайло-Кульчицький — гетьман реєстрового козацтва у 1625.
• Павло Бут (Павлюк) — гетьман запорізького козацтва у 1637—1638.

Але ми зараз теж Європа, тому маемо єднатися навіть у своєї прихильності до цього напою.

   Стосовно цукру в каві все не так однозначно. У фільмі "Шукач води" героїня Ольги Куриленко, українки за походженням, але турчанки за виконаною роллю, варить каву герою Рассела Кроу, та додає дуже багато цукру. Згідно з турецьким звичаєм, каже вона, скільки любові - стільки ж цукру.
Отак, дівчата. А зараз всі намагаються слідкувати за "хвігурою", та забути про "солодку смерть".

На кримських татар, які насправді себе називають киримли, великий вплив мала Османська імперія, тобто турки. Зараз у Києві  смачнючу каву можно випити у кафе Мусафір , Їі подавють у джезві, на ручку якої вдягають красиву прихватку з національним орнаментом. Вода теж присутня у комплекті, як у "ліпших кофейнях". А яка смачна їжа додавалася до питва!

   Щоб завершити невеличкий огляд: найсмачніша кава, яку я пила за останні років 10 - це та, що мені привіз і подарував мій однокласник аж з Ефіопії. Ми з сестрою варили ту "ефіопку" в Криму рано вранці у керамічній, виробленій у Слов'янську, джезві. Та пили теж з таких же горняток. Які були гарні часи!

Але ще будуть!