Метро на Нагорці

  Зараз побачила у ФБ дуже красиву картинку майбутнього входу до метро "Центральна".
Сучасно, доволі багато зелені і зовсім нема машин.
Але в коментарях люди сміються, хочуть бачити шаурму у кіосках, та й зовсім спускають з неба на землю, бо пишуть, що цьому плану вже років 15.
Тим часом на цьому місці і досі стоїть паркан, який багато років ховає таємниці будівельного процесу.

   На Нагорці ж стало зовсім некрасиво, і навіть з подальшими позитивними планами не знайомлять.

Зараз все виглядає  непривабливо, ніби десь у ялинковому лісі цінну деревину заготовили. А може дрова на шашлики пішли?










  Картинка нібито Мамай пройшов: порубали величезні ялинки,  насипали купи сміття, трояндові кущі мабуть все ж пересадили в інше місце. Все завмерло.
І всім цим є можливість "милуватися" зразу у двох місцях, позаду і попереду  відомого у Дніпрі танку.
  А-а-а, трохи таки можна побачити і робітників.
Он-де вони, може невеликі ялинки пересадити збираються, викопуючи їх за допомогою крана з землі?

От цікаво, коли будуть "зарубуватися" у пласт, чи як там кажуть метробудівники своєю професійною мовою?












Мурал на Ногорці

Я вчора теж випадково стала свідком  закінчення роботи над муралом на готелі "Жовтневий". Чому він все ще Жовтневий? А Березневий або Лютневий в нас є?
А все ж там працюють креативні люди, бо якраз вони розробили концепцію цього твору.
Нібито дівчина живе на повному місяці, а хлопець - на старіючому. І вони перемовляються за допомогою паперових літаків.

Що це? Образ сучасного життя? Коли люди перемовляються меседжами, але зустрітися їм неможливо?
 Біля закінченого муралу сидить один із робітників.













А ця качка вже давно тут літає, вона мені дуже подобається, бо красива.

Хоча в ресторані пропонують її з'їсти.
Мабуть тому ми там ще ніколи і не були.





Над загиблим комунізмом люди працюють, викреслюя з життя!?

    Я не дуже пишаюсь собою, як блогером-журналістом, тому не впевнена, що люди, яки внесли деякі корективі до цього монументу, читали цей мій твір.
Новомосковськ - не тільки город супутник, та саме з нього почалось існування міста Дніпра, як вважає де хто з істориків.
І сьогоднішня наявна русифікована назва міста - ніяка не помилка, бо ще указом Катерини II  26 вересня 1784 року місто Новоселиця було перейменоване у Новомосковськ. Половину типового українського слова залишили, але додали зовсім неприродну для наших місць другу частину. Ця цариця "сотовариші" багато "попрацювала" над нашою історією, яка і до того була непроста. 
   Новомосковськ! Як можна терпіти таку назву міста поруч з Дніпром, мешканці якого віддали стільки своїх життів  в боротьбі з затятим вічним сусідом і загарбником?
  Наразі тут, незважаючи  на присутність доволі великої частини україномовних мешканців, мало що змінилось за часи нинішньої війни. Чому? Це залежить від тутешньої влади? Чи місцеві жителі мають якийсь вплив? Пам'ятника Леніна нема, звісно, але вулиці вперто називають по-радянські.

  А ще практично посередині міста горить з ранку до ночі вічний вогонь. Він із шипінням виривається з труби діаметром десь 150-200 мм.
 На приблизно такому вогні дівчата у Києві колись  підсмажили яєчню, та отримали "реальний" термін, молодь смажила картоплю в Тулі, та сосиски у Кемерово. Але вогонь до полу-метра заввишки міг би підтримувати температуру в невеликій металургійній печі.



Навіть у Дніпрі вічний вогонь на Соборної площі запалюють тільки на свята. 

Позаду вогню знаходиться 25-метрова стела з барельєфом скорботної жінки.

Раніше там ще була сцена бою, яка не витримала часу, бо монумент був збудований у 1967 році, мабуть до 50-річчя жовтневої  революції (переворота). Але зрозуміти сенс слів, яки прописані на стелі нелегко:  «Во все времена бессмертной земли о погибших за дело коммунизма помните».  
   Добре, згодна, земля в нас безсмертна, але до чого зараз комунізм? Ми навіть соціалізму нормального не збудували. 
   




   Одного разу я йшла повз цей монумент, навкруги зібралося багато людей. Вони  щось святкували, все це виглядало зовсім по-радянські. Я підійшла до групи явно керівників середньої ланки. На моє обурення марнотратним викиданням грошей на вітер, особливо коли газ так подорожчав, мені запропонували прийти до міськради і записати цю пропозицію до журналу.  Але пояснили, що люди дуже хочуть, а влада іде на зустріч, фінансуючи вогонь з місцевого бюджету. В якості доказу мені показали реального учасника війни, та ще й героя. Це був Микола Непряга,  який отримав звання Героя за форсування Дунаю. Але поруч з ним було всього кілька людей одного з ним віку. Навряд чи вони мають сили ходити кожен день повз цей монумент з палаючим вогнем. 
А може на ці гроші ліпше б допомогти  всім, хто після стількох минулих років ще живий, та потребує багато чого для більш комфортного існування? 
   Я не дуже пишаюсь собою, як блогером-журналістом, тому не впевнена, що люди, яки внесли деякі корективі до цього монументу, читали мій твір.
Але хтось попрацював!



Стаття написана при підтримці Фундації прав людини в рамках Проект реалізується Human Rights Foundation Ukraine в партнерстві з ГО «Громадська Палата України» за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Литовської Республіки.





В нас немає війни?

Сьогодні їхала у маршрутці. Водій, молода ще людина, дуже "плакався", що доводиться безкоштовно возить АТОшників. На що йому відповіла, що мов, війна. Він практично прокричав, що війни в нас нема. Хіба?
Зайди у лікарню Мечнікова нижньою східною дорогою. Там стоїть невелике авто з написом "Груз 200" і з пластиковою домовиною зверху. На лаві сидять люди. Вчора молода ще жіночка з притулившимся до неї хлопцем років 16 розгойдувалась ритмічно, ніби колисала і заспокоювала своє дитя. Зараз пишу, а сльози застилають очі.
Повітря навкруги зовсім не те , що буває на похоронах: трохи з хвоєю, трохи з хімічним неприродним запахом сучасних квіткових магазинів. Ні, це густий важкій страшний запах, котрий супроводжує вас ще довго. 
Ті, хто вважає, що війни в нас нема, зайдіть хоч на хвилинку сюди.

дневник Пиковая дама

Антон дуже наполегливо мені радить, щоб я писала.                                         Пиковая дама                           ---------...