Поради для вибору вишиванки

         Три з половиною поради для вибору вишиванки

Колись в Україні дівчина на посаг повинна була вишити кілька сорочок. Перед весіллям сусідки приходили, щоб оцінити чи файно виглядає робота. Ще на початку 60-х років наречені з дружками, вдягнені в традиційній одяг, ходили по селу моєї бабусі на Чернігівщині, запрошували на весілля. 

Але потім прийшов занепад, дівчат у вишитих сорочках можна було побачити тільки серед танцюристів, співаків, або в кінострічках. 

Носити гаптовані сорочки

патріотично налаштовані люди почали з помаранчевої революції. Все більше це була молодь, білі сорочки дуже пасували до щоденних джинсів. 

Зараз маршами вишиванок вже нікого не вразити, але вони дозволяють українцям відчути солідарність, єдність.

Нарешті ви прийняли рішення приєднатися до ефектного етно-стилю

Як стати стильною та вишуканою пані, де вибрати національний одяг, яку за кольором, фактурою, ціною, з яким орнаментом, якщо ви в цьому розумієтесь?

Перше, що треба з'ясувати - для чого вам потрібна вишиванка

Куди ви збираєтесь в ній ходити, як довго.

Наприклад, треба придбати український одяг, щоб пройтися на марші разом з коліжанками, а потім - повісити його до шафи, нехай чекає чергового виходу в люди.

Тоді правильніше буде придбати сорочку з плахтою, чи спідницею. Буде зовсім недорого, якщо матерія буде з додачею синтетики. 

Чи ви мрієте носити влітку комфортний льон чи бавовну щоденно? Щоб було сучасно, але з національним шиком? Тоді ліпше за все - це сукня в ультрамодному стилі бохо,

який дозволяє виглядати стильно та цікаво.

А може ви - наречена?

Тоді у вас - найбільший вибір, бо сорочка і повинна бути білою! А скільки різноманітних фасонів, тканин, вишивок пропонують майстрині! 











Нашим пращурам не вдавалося отримати такій чистий білий колір, як зараз, 

тому для автентичності представлені і кремові, беж, молочні, і всі інші відтінки білого, яких, як виявляється дуже багато.

По-друге. Скільки вам років, на що можна наважитись 

Найдемократичніша - сорочка, яку можна одягнути  зі спідницею або джинсами.

Але вік - це ще не вирок, тому не треба поспішати записувати себе до стареньких. Подивіться, які красиві немолоді вже жінки, коли вбрані у національній одяг. Щоб трохи приховати зайву вагу, наші майстрині розробили вдалі моделі сорочок, які дозволяють поєднати комфорт та красу. Звісно, не треба вдягатися в темне, особливо це стосується хусток. 

По-третє: ціна

В мене є подруга, яка вважає, що найдешевше - це ательє. Приятелька має рацію, бо в її "арсеналі" більше ніж 20 різних суконь та сорочок. Вона носить тільки вишиванки, такі яскраві та різноманітні! Є зовсім простенькі, а є дуже вишукані. Практично всю цю одежу шила у спеціалізованому ательє. Там можна замовити вподобаний колись фасон, прийти зі своєю тканиною чи купити її зі знижкою, яку має ця кравецька майстерня у магазині неподалік. Вишивку теж замовляють практично яку завгодно. 

Насправді, не всі дівчата мають час та терпіння чекати, поки реалізуються мрії. 

Щоб вирішити це питання швидко, зверніться до широко розгалужених інтернет-магазинів, де завжди пропонують різні по ціні варіанти.

Не всі шукачі одягу на це наважуються, тому що люблять міряти, та й досвід каже, що не все так красиво, як зображено на світлині. Тоді дивимося на мапі Google, де саме в вашому місті продають гаптований одяг. На жаль не кожен магазин "підв'язує" себе до цієї пошукової системи. Можливі приємні несподіванки, коли зненацька побачите дуже цікавий  відділ у якомусь великому центрі шопінгу. 

На що ще треба звернути увагу 

Ви ще тут? Тоді рухаємося далі.

Ще кілька характеристик, які треба розглядати, вибираючи гаптовану сорочку

Які якості тканини, колір, візерунок, та прикраси ви придбаєте, щоб зробити свій вибір бездоганним? Українські майстрині дуже вигадливі.
   

Ви не шукаєте дешевого, вам потрібна дуже вишукана сукня, оздоблена багатою вишивкою, з красивої тканини.

Такі теж є, навіть з батисту, бархату та шовку. Звісно, вони вже не будуть виготовлені конвеєрним способом з машинною вишивкою, хоча вона зараз робиться об'ємною та насиченою. Скоріше за все, це буде дизайнерський витвір з культовою ручною роботою. Якщо ви бажаєте традиційній стиль з автентичними візерунками, треба йти на Андріївській Узвіз, або їхати до Західної України. Там ще можна знайти старовинні неперевершені речі.

Колір

Вважається, що колір вишиванки має сенс, практично сакральний:

білий - чистоту, червоний – сонце, вогонь та життєву силу, зелений – рослинність, синій – воду та небо  чорний – зв'язок з рідною землею. Жінки вибирають все ж таки колір, який личить саме їм, та пасує до події. 

Візерунок

Сорочка для панянок повинна бути оздобленою багатою вишивкою на грудях, плечах, зап'ястках та навколо шиї. Орнаменти відрізняються по регіонах, але є спільні риси. Наприклад геометричні фігури - найстаріші, ще зі слов'янської міфології: хрест у колі - символ сонця, квадрат чи ромб, поділений на чотири частини - це символ плодючості землі, хрест - бог вогню.

Рослинні орнаменти зустрічаються найчастіше: калина, дуб, лоза, троянда, лілія, хміль, мак, виноградна лоза.

Прикраси

Моя тітка жила у селі, мала вишиванки, рушники на стінах, вишиті  хрестиком картини, але  на грудях носила те, що називалося намистом. Було воно було більш схоже на дуті скляні ялинкові прикраси-гірлянди. Зараз я розумію, що це було через бідність.
А зараз!

Боже, неможливо зупинитися, коли потрапляєш, наприклад, на регулярні виставки "Світ каменю", або до звичайного торгівельного центру. Тут вже можна придбати справжні коралі.

Ви ще не розгубилися на  різноманітному ринку, бажаєте підкреслити свій вишуканий смак модним та виразним одягом? Тоді оберіть собі вишиту сукню, це стане символом вашої  прихильності і любові до України.  

на прем'єрі фільму "Війна жіночого роду"

На прем'єрі

Великій брат пильнує за процесом!

Поруч з нами люди іншого світу?

 
   В нашому Карітасі в останні кілька місяців сформувалась група жінок, все більш переселенок-однодумців-приятельок-коліжанок.
   На жаль, постійної роботи, де ми дійсно могли б називати себе коліжанками, нема. Але потенціал, як нам здається, великий, тому знаходимо себе у волонтерстві, навчанні, блогерстві, підвищенні свого  інтелекту, розвитку врешті-решт.
  Між нами є красива, доволі молода, супер-інтелігентна пані Ірина.
  Вона вже  давно опікується таким вразливим прошарком нашого суспільства як сліпі люди.
  Що ми знаємо про незрячих? Колись у Донецьку в Ленінському районі був доволі великий куточок навколо Заводу безалкогольних напоїв, де жили відносно непогано (на наш здоровий зоровий погляд) люди з такою вадою. В них була робота - наприклад, вони робили з білої жерсті кришки для консервування, а ще різні електричні дрібниці: розетки, тощо. Вони мали можливість купувати продукти в спеціальному магазині неподалік, куди привозили ще за радянських часів такі смаколики, яких в інших закладах нашого славного міста, що забезпечувалося нібито за вищою категорією, годі було шукати. Навколо стояли двоповерхові "сталінські" (зведені ще полоненими німцями) будинки, навіть світлофори були облаштовані звуковим сигналом. Та їхнє життя, як виявилось, не було таким вже комфортним.
Але це все в минулому. Часи змінилися, зараз ми живемо в Дніпрі.
У місті теж є відділення УТОС. Багато  інвалідів по зору працюють, хоч і отримують невелику пенсію. Вони виробляють тактильну плитку, збирають пульверизатори, ліфтові котушки, тощо.
Побут теж більш-менш влаштований: сімейні мають квартири. самотні живуть у гуртожитку.
Кожен з них за роки життя

багато чого навчився робити у практично суцільній темряві, хоч саме це зрячій людині важко осягнути: вони люблять готувати, пекти, консервувати, обмінюються рецептами.
От, наприклад, паски, які створені руками пані Валентини.













   Звісно, держава дбає про вразливих людей, наприклад через соціальних робітників, які мають багато різних обов'язків, але іноді скорочують їх до купівлі продуктів та супроводу до лікаря.
   Від цих "державних людей" годі й очікувати чогось індивідуального, цікавого, теплого... Вони кажуть, що ноги в них "не казенні", хоча насправді саме за це вони й отримують свою зарплатню. В них нема часу, щоб поспілкуватися, розповісти, донести щось цікаве.
Але незрячі  намагаються займатися самоосвітою - цікавляться, наприклад, просунутими гаджетами, щоб бути в тренді.
Іноді для них проводять міські заходи.

Так 14.02.2017 року у музеї ім. Яворницького  у Дніпрі була презентована незвичайна виставка скульптур видатних українців. У чому була незвичайність? Сліпі могли за допомогою кінчиків пальців познайомитися з Шевченко, Франко, Довженко, Гонгадзе , всього було 12 погрудь великих особистостей. Також  можна було прослухати аудіозапис або прочитати текст шрифтом Брайля.  
Оце та сама пані Валентина, паски якої ви вже бачили, читає про І.Франка.

На світлині пані Ганна Панова знайомиться з погруддям Лесі Українки.

Ця жінка  теж не бачить очима, але то не заважає їй дуже  гарно співати, їздити по всій країні, брати участь в  конкурсах українських пісень.
















  Навесні та восени у приміщенні театра Горького для них проводять пісенні фестивалі.
  Влітку інваліди по зору мають можливість відпочити  на базі  "Луч" в Орлівщині.
  Вони живуть, працюють, відпочивають але їм завжди потрібна допомога зрячих, тому що навіть у таких дрібницях, як купівля їжі, бувають неприємні випадки, коли дехто з продавців може підсунути погані продукти. Бачите, які великі проблеми мають наші не дуже зрячі співгромадяни?
   Без допомоги здорових людей їм важко.
   Зараз пишу, а перед очима стають фантасмагоричні картини Пітера Брейгеля, та кадри з фільмів "Легенда про Тіля", "Поводир". Хто бачив, ніколи не зможе забути ті вражаючи картини.
 Але ці слова не для жалю, а для того, щоб кожен з нас знав, що поруч є люди, яким тяжко жити, що в наших силах допомогти незрячим зробити їх життя цікавішим та яскравішим, не витрачаючи багато зусиль та часу. Наприклад, запросивши на прогулянку парком, щоб подихати свіжим повітрям, чи влаштувати екскурсію з цікавим змістом по Дніпру. Як, наприклад, виїжджають пані та панянки з жіночого клубу " Сеньйори та сеньйорити" при Карітасі.
  Цим зараз займається пані Ірина, намагаючись самотужки компенсувати  брак уваги в житті незрячих. Це дуже кропітка та непроста робота, але наша подружка співчутлива та працелюбна.
Наприклад нещодавно у пані Валентини був день народження.

Наша самаритянка Іруся допомагала іменинниці та запрошеним купляти їжу, готувати страви, а потім разом з усіма святкувала та веселилась.











  Лише 20% людей з вадами зору виходять на вулиці, але  ці люди дуже цікаві, вони прагнуть повноцінного життя, працювати та спілкуватися не тільки з рідними чи іншими людьми з обмеженими можливостями.  "Незрячі мають якомога частіше спілкуватися зі зрячими. Такі контакти – це соціалізація, яка потрібна обом", – каже 47-річний Руслан Рубель з Києва. Він знає, про що говорить, бо втратив зір у дорослому віці, довго шукав можливість навчитися з цим жити, та одного дня у розсилці побачив інформацію про Guide Runner. Ну як побачив? Інформацію зачитала вголос спеціальна комп'ютерна програма.
   Guide Runner – клуб у Києві, якому у вересні виповнилося три роки. Він дає можливість двом світам зіштовхнутися –тут люди з вадами зору бігають зі зрячими ґайдами-волонтерами. Серед бігунів Guide Runner  – Василь Закревський. Він найсильніший паратриатлет України, який переміг на Чемпіонаті Європи та етапі Кубка світу, а також здобув срібну нагороду Чемпіонату світу. Василь – незрячий з дитинства. Спочатку займався плаванням, однак великих результатів у цьому не досяг. Потім зайнявся бігом,  почав виступати у змаганнях з акватлону (плавання + біг). я, Зараз опанував велосипед, коли його ґайдом став Роман Король.
  З ґайдами є можливості для сліпих займатися скандинавською ходою теж.
Головне - це не боятися! Переборете страх - отримаєте свободу!
Крім спорту, люди з особливими можливостями хочуть вітати один одного подарунками, які хтось повинен знайти у звичайних або інтернет- магазинах, їм цікава мода, хоч вони й не можуть уявити ці фарби, моделі, текстуру.
  Якщо дехто бажає хоч трохи відчути, як це жити, не бачачи світла,  може спробувати на собі всі ці відчуття, наприклад у музеї "Три після полуночі", у Києві,  де ви 1,5 години будете ходити в суцільній темряві з незрячим гідом. Гадаю, це щось неуявне...

Які хустки носять мольфарки?

   Після вчорашнього заходу "Захусткована краса"  мені теж неможливо себе втримати, щоб не висловитись.
   Про те, що там було, та що планується, багато вже дівчата написали. Вийде новий календар з нашими красунями - це добре, зараз такі світлини, запропоновані в зручній формі, дуже популярні.
   Але я про себе, не так щоб дуже коханій, але все ж.
   Мою голівоньку теж запнули хусткою, хоч я намагалася зробити це сама, але щось "пішло" не зовсім так.
   Після нетривалого процесу творчої праці  Оксана Рудавська  помилувалася результатом, та вирішила, що я дуже схожа на мольфарку. Тільки потрібна люлька, та трохи "табаки".
Ця думка здалася доволі креативною, тому що мої предки, хоч не жили у Карпатах останні років 150, але мали здібності в цьому. Мій прадід, та й дід займалися лікуванням на селі. Пам'ятаю, як дід це робив, навіть мав доволі великий успіх в наших краях.
Щоб увійти "в образ" навіть намагалась купити вчора цю саму люльку, але вже не було нікого на бульварі.
Коли прийшла додому, вирішила зробити світлину в образі мольфарки. Але замість люльки в мене була тільки ступка, розмальована нібито "Петриківським розписом".





Потім, коли вже роздивилась  інші світлини, зробила висновок, що мені, як у тому старому радянському фільмі "Відпустка за власний рахунок", не завадить посилити "неземную" красу,

хоч би макіяж зробити, як мінімум, чи що, як дівчата на цьому заході.

   Вважала, що колишня фотогенічність (як мене завжди запевняли друзі), не зрадить. Мабуть це нахабна таки думка. Бо всі вже знають, що чим більше тобі років, тім ретельніше треба дбати про себе.
Жінки, особливо німкені, про це добре знають. Які вони доглянуті, коли побачиш десь у музеї або у філармонії. Якось у Кельні спостерігала, як одна пані,  на вигляд десь вже за 90 років, але з красивою зачіскою, у стильній сукні, на підборах, достеменно повзла, тримаючись за виступи, вздовж стіни. Але вона хотіла слухати Гріга!

Сьогодні намагалась знайти світлини мольфарок в інтернеті, щось не багато їх там, у Карпатах залишилось. Рідкісний фах, чи може спосіб життя? Ось, наприклад, стара, 90-річна гуцулка Марія Кречунєк у весільному вбранні, але з люлькою.
Бачите, в неї такі самі вузли на хустці, забула, як вірно називала їх пані  Оксани Рудавська ?

Але в порівнянні з цією поважною пані,  мені більш до вподоби Руслана. В неї, до речі, теж не дуже видно,

люльку. Та й хустку вона запнула червону. Але спосіб вельми схожий, хоча видно кропітку роботу дизайнерів!

Та все про найсмачнішу каву

   Де ж випити найсмачнішу каву?
   Чимало років вже намагаюсь насолоджуватись цим напоєм, не завжди вдало.
   Колись, ще в Грузії, "Радянській Абхазії" (яка кожного особисто вітала  плакатом при в'їзді з боку Сочі), у Піцунді, варили найсмачнішу в СРСР каву на піску, по-турецьки. Вона піднімалась у джезві 3 рази, і тільки після цього наливали її у малю-ю-сіньке горнятко.
"Знаючі" люди розповідали, що місцеві підприємці (вони там ніколи не переводились, бо Кавказ - це теж Схід, "справа тонка"), завозили зерна кави з-за кордону, та самі їх обсмажували, без всіляких втрат, та технологічних хитрощів на кшталт збору "пилу" для розчинної кави. Не дуже складно пишу? Можна зрозуміти всі натяки?
   Але саме таким чином  варили каву багато де, наприклад у самому сердці Київа, на тоді ще "Карла-Марлі", поруч з кінотеатром "Україна", де був дуже приємний заклад з характерною назвою "Затишок". Подавали справжні люля, соус, та  каву райского смаку. Варили традиційно, у піску.
 
Пізніше, ще до війни, потрапила з родичами в Туапсе. Місцеві мешканці трохи спустили з неба на землю: там зовсім не залишилось таких кав'ярень. Тільки автомати. На жаль.










Але мені пощастило!
Кілька днів тому, у Львові, я знайшла таку кав'ярню. Так-так, на Вірменській вулиці.

Звісно, не сама знайшла - ще у Дніпрі одна дуже весела пані, якій я стала у пригоді, розповіла де в цьому просякнутому запахом кави (сміття ж вже вивезли!) місті можна саме такою, "по-турецьки", насолодитися.









  А як у післясмаковому стані спокійно пройти повз пам'ятник Кульчицькому Юрію-Францеві? Хоча судячи з жіттєпису він не мав справ у Львові, тільки у Відні. Та й одяг мав все більше турецький, і кава його віденська була з цукром і молоком.

Однак Кульчицький в нашій уяві, щонайменьше в очах скульптора, мав вигляд запорізького козака. Це теж зрозуміло, бо з його рідного села вийшли такі славетні люди, як 

• Петро Конашевич-Сагайдачний — гетьман Війська Запорізького у 1616—1622.
• Марко Жмайло-Кульчицький — гетьман реєстрового козацтва у 1625.
• Павло Бут (Павлюк) — гетьман запорізького козацтва у 1637—1638.

Але ми зараз теж Європа, тому маемо єднатися навіть у своєї прихильності до цього напою.

   Стосовно цукру в каві все не так однозначно. У фільмі "Шукач води" героїня Ольги Куриленко, українки за походженням, але турчанки за виконаною роллю, варить каву герою Рассела Кроу, та додає дуже багато цукру. Згідно з турецьким звичаєм, каже вона, скільки любові - стільки ж цукру.
Отак, дівчата. А зараз всі намагаються слідкувати за "хвігурою", та забути про "солодку смерть".

На кримських татар, які насправді себе називають киримли, великий вплив мала Османська імперія, тобто турки. Зараз у Києві  смачнючу каву можно випити у кафе Мусафір , Їі подавють у джезві, на ручку якої вдягають красиву прихватку з національним орнаментом. Вода теж присутня у комплекті, як у "ліпших кофейнях". А яка смачна їжа додавалася до питва!

   Щоб завершити невеличкий огляд: найсмачніша кава, яку я пила за останні років 10 - це та, що мені привіз і подарував мій однокласник аж з Ефіопії. Ми з сестрою варили ту "ефіопку" в Криму рано вранці у керамічній, виробленій у Слов'янську, джезві. Та пили теж з таких же горняток. Які були гарні часи!

Але ще будуть!

На Нагорці МАФи перемагають

   Кажуть, все розвивається по спіралі. Але в нас ця спіраль доволі часто намагається піти кудись униз.
От і зараз на Нагорці маємо такий приклад.
   Геть перехожі, вам тут не місце! Най буде новий, навіть вже й не МАФ, а магазин площею 20х4 метра, який зайняв практично весь простір між "АТБ" та стоянкою для авт. А тротуар (якого вже нема)? Хіба він нам потрібен?
 От цікаво, для кого будується цей магазин-кафе-рюмочна? Тут вже багато генделиків, які постійно змінюють назви, хазяїв, та перелік послуг. Нащо ще один, щоб не платить оренду? Але чий життєвий простір окупувала ця комерція? Мовчазних перехожих?

"Оглянись, незнакомый прохожий.
Мне твой взгляд неподкупный(?) знаком..."

   Спочатку, як завжди, була стрічка, яка не довго висіла. Потім з'явився каркас такого немаленького магазинчика.


Дуже швидко вставили в цей каркас вікна та двері. Непогані.

Між АТБ та новою комерцією місця залишилось сантиметрів 20. Бочком, бочком. Але стережіться, не впадіть до магазинного підвалу.

Вздовж АТБ

А оце з боку автостоянки.

Тут все зроблено "заподлицо", технічно!

Вчора вже з'явився дах...
Скільки це простоїть? До першої жертви під колесами? Випав з нового закладу - і ти вже на небесах, тобто під колесами, скажімо, Лексуса.  Хто буде винен? Хто заплатить за ваш похорон?
 Дуже прикро таке бачити, бо люди в нас зараз відходять в інший світ в великій кількості, та хоча б не через такі жлобські прояви комерційної сутності.

  

Як підвищити позитивний настрій?

   Що робить, якщо несподівано для вас, а особливо для ваших близьких людей, позитивний настрій кудись подівся?
  Як і де його шукати?
  Це дуже просто. Згадайте прислів'я "дивитися на світ крізь рожеві окуляри", яке люди використовують практично у всьому світі. На жаль, походження його я не знайшла.
  Навіть у  "Кембриджському міжнародному словнику ідіом" вираз "крізь рожеві окуляри" описують як помилку у сприйнятті дійсності. Ще раніше Артур Шопенгауер у своїх "Афоризмах життєвої мудрості", вважав, що ліпше все бачити у чорному кольорі, бо менше можливостей для помилок...
Але, але... Всі ми набуваємо власного нелегкого досвіду, скільки б інструкцій, як організувати своє життя, не читали.

  Нещодавно психологи з Торонто зафіксували за допомогою магнітно-резонансного томографа, що людина у доброму гуморі бачить набагато більше кольорів. То були зовсім  не ті замасковані на Британських островах смішні вчені, прізвища котрих ніколи не дізнаєшся. Може то були жінки, які бува не пам'ятають, про що розмовляли зі своєю колежанкою, але дуже впевнено - у якому та була вбранні. 
  Так, професор Адам Андерсон у результаті експериментів виявив, що позитивний настрій допомагає людині побачити набагато більше навкруги,  він "розширює вікно, крізь котре ми дивимся у світ". Поганий настрій натомість веде до "тунельного зору".
Що ж робити, аби тримати себе у підвищеному позитиві?
Здогадались? Купуємо рожеві окуляри. Я так і зробила. 

На жаль, на світлині вони мають якійсь зовсім інший вигляд.
Що маємо...:)











Зараз у мене навіть хмаринки в небі дуже красивого кольору. От дивіться!
Ця світлина - натурального кольору.

А ця- вже дивлячись скрізь рожеві окуляри.

Приєднуйтесь!
Життя буде здаватися начебто у улюблених нами імпресіоністів!

Стаття написана при підтримці Фундації прав людини в рамках Проект реалізується Human Rights Foundation Ukraine в партнерстві з ГО «Громадська Палата України» за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Литовської Республіки.

Подробнее:http://cyclowiki.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D1%8B%D0%B5_%D0%BE%D1%87%D0%BA%D0%B8